От де, люде,
наша слава, Слава України!
Т. Шевченко
|
Видатні українські біологи з світовим ім’ям.
Нарис з історії розвитку біологічної науки
Людина як складова частина природи ще з давніх-давен прагнула вивчати тих тварин і рослини, які її оточували, адже від цього залежало її виживання. Перші спроби впорядкувати накопичені дані про будову тварин і рослин, процеси їхньої життєдіяльності й різноманітність належать ученим Давньої Греції - Арістотелю та Тео-фрасту. Теофраст (372-287 рр. до н. е.) описав різні органи рослин та заклав основи ботанічної класифікації. В епоху Відродження з винайденням світлового мікроскопа пов'язане становлення цитології. Світловий мікроскоп з окуляром та об'єктивом з'явився на початку XVII ст. Роберт Гук відкрив клітинну будову рослинних тканин і запропонував сам термін клітина. Приблизно в цей самий час голландський натураліст Антоні ван Левенгук виготовив унікальні лінзи з 150-300-кратним збільшенням. Усі накопичені наукові факти про різноманіття живого узагальнив видатний шведський учений XVIII ст. Карл Лінней, він створив власну класифікацію рослин і тварин. Важливий етап у розвитку біології пов'язаний зі створенням клітинної теорії та розвитком еволюційних ідей. Зокрема, було виявлено ядро в клітині: уперше його 1828 року спостерігав у рослинній клітині англійський ботанік Роберт Броун (1773-1858), який згодом (1833) запропонував термін «ядро». 1830 року ядро яйцеклітини курки описав чеський дослідник Ян Пуркіне (1787-1869). Спираючись на праці цих учених та німецького ботаніка Маттіаса Шлейдена (1804-1881), німецький зоолог Теодор Шванн (мал. 1.6) 1838 року сформулював основні положення клітинної теорії, згодом доповнені німецьким цитологом Рудольфом Вірховим (1821-1902).
На початку ХІХ ст. Жан-Батіст Ламарк звернув увагу на роль чинників навколишнього середовища в еволюції живих істот. Німецький учений Ернст Геккель запропонував 1866 року назву науки про взаємозв'язки організмів та їхніх угруповань з умовами середовища життя - екологія.
Важливий внесок у розвиток учення про вищу нервову діяльність та фізіологію травлення хребетних тварин і людини зробили російські вчені - Іван Михайлович Сєченов та Іван Петрович Павлов. У середині XIX ст. були закладені підвалини науки про закономірності спадковості й мінливості організмів - генетики. Датою її народження вважають 1900 рік, коли три вчені, які робили досліди з гібридизації рослин, - голландець Гуго де Фріз (1848-1935) (йому належить термін мутація), німець Карл Еріх Корренс (1864-1933) та австрієць Еріх Чермак (1871-1962) - незалежно один від одного натрапили на забуту працю чеського дослідника Грегора Менделя. Назву «генетика» запропонував 1907 року англійський учений Уільям Бетсон (1861-1926). Величезний внесок у розвиток генетики зробив американський учений Томас Хант Морган.
Наприкінці XIX ст. (1892) учений Дмитро Йосипович Івановський (1864-1920) відкрив неклітинні форми життя - віруси. Цю назву невдовзі запропонував голландський дослідник Мартин Віллем Бейєринк (18511931). У XX ст. бурхливо розвивалися молекулярна біологія, генетична інженерія, біотехнологія тощо. Американський учений - біохімік Джеймс Уотсон, англійські -біолог Френсис Крік та біофізик Морріс Уілкінс (1916-2004) у 1953 році відкрили структуру ДНК (за це їм 1962 року присуджено Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини), а згодом з'ясували роль нуклеїнових кислот у збереженні й передачі спадкової інформації.
Два біохіміки - іспанець Северо Очоа (1905-1993) та американець Артур Корнберг (1918-2001) стали лауреатами Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини 1959 року за відкриття механізмів біосинтезу РНК і ДНК. А протягом 1961-1965 років завдяки роботам лауреатів Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини 1968 року американських біохіміків Маршалла Ніренберга (19272010), Роберта Холлі (1922-1993) та індійського біохіміка Хара Гобінда Хорани (1922-2010) було розшифровано генетичний код і з'ясовано його роль у синтезі білків.
За свої дослідження в галузі біохімії отримали Нобелівську премію по фізіології та медицині 1953 року два біохіміки німецького походження - англійський Ханс Адольф Кребс (1900-1981) та американський Фріц Альберт Ліпман (1899-1986) за відкриття циклу біохімічних реакцій під час кисневого етапу енергетичного обміну (названий циклом Кребса). Американський хімік Мелвін Калвін (1911-1997) вивчив етапи перетворення карбон(ІІ) оксиду на вуглеводи під час темнової фази фотосинтезу (цикл Кельвіна), за що отримав Нобелівську премію з хімії в 1961 році. 1997 року американському лікарю-біохіміку Стенлі Пру-зінеру (1942 р. н.) було присуджено Нобелівську премію з фізіології та медицини за дослідження пріонів - білкових інфекційних частинок, здатних спричиняти смертельно небезпечні захворювання головного мозку людини та сільськогосподарських тварин («коров'ячий сказ» та ін.).
Видатні українські біологи з світовим ім’ям.
Важливий внесок у розвиток світової біологічної науки належить українським ученим. Зокрема, дослідження Олександра Онуфрійовича Ковалевського та Івана Івановича Шмальгаузена (мал. 1.16) відіграли важливу роль у розвитку порівняльної анатомії тварин, філогенії та еволюційних поглядів. Ілля Ілліч Мечников відкрив явище фагоцитозу і розвинув теорію клітинного імунітету, за що йому було присуджено Нобелівську премію з фізіології та медицини в 1908 році. Він також запропонував гіпотезу походження багатоклітинних тварин. О.О. Ковалевського та І.І. Мечникова справедливо вважають засновниками еволюційної ембріології. Всесвітню славу українській ботанічній школі приніс Сергій Гаврилович Навашин (мал. 1.18), який 1898 року відкрив процес подвійного запліднення у квіткових рослин.
Важко уявити сучасний розвиток екології без праць нашого видатного співвітчизника - Володимира Івановича Вернадського. Він створив учення про біосферу - єдину глобальну екосистему планети Земля, а також ноосферу - новий стан біосфери, спричинений розумовою діяльністю людини.
Великі досягнення в українській ботанічній науці належать Олександру Васильовичу Фоміну, Миколі Григоровичу Холодному, Миколі Миколайовичу Гришку (1901-1964), зоологічній - Карлу Федоровичу Кесслеру (1815-1881), Володимиру Опанасовичу Караваєву (1864-1939), Вадиму Олександровичу Топачевському (1930-2004), біохімії - Олександру Володимировичу Палладіну, Миколі Євдокимовичу Кучеренку (1938-2008), гідробіології - Олександру Вікторовичу Топачевському (1897-1975), радіобіології - Дмитру Михайловичу Гродзинському (1929 р. н.), генетиці - Сергію Михайловичу Гершензону, мікробіології - Данилу Кириловичу Заболотному та Миколі Григоровичу Холодному, фізіології людини і тварин - Олександру Олександровичу Богомольцю, Василю Юрійовичу Чаговцю (1873-1941), Платону Григоровичу Костюку, паразитології - Олександру Прокоповичу Маркевичу (1905-1999) та багатьом іншим.
Відкриття, знахідки, гіпотези в біології є результатом діяльності вчених усього світу. Свій внесок у розвиток цієї науки зробили й українські вчені-біологи. Проте не всі вони відомі як у рідній країні, так і за її межами. І тому сьогодні нашій державі, за словами академіка Івана Дзюби, «…конче потрібно повернути Україні імена видатних діячів, митців та вчених “привласнених”.., бо серед них є чимало таких, чиїми іменами пишається весь світ». «привласнених», або з різних причин замовчуваних.
Липський Володимир Іполитович (1863–1937)
Видатний український учений-флорист, систематик рослин, ботаніко-географ, неперевершений знавець гербарної справи і роботи ботанічних . Він особисто відкрив і описав 4 нові для науки роди і понад 220 видів рослин, зібрав величезні колекції для природничих музеїв, написав понад 100 наукових праць.
Окснер Альфред Миколайович (1898–1973)
Відомий учений-ліхенолог, фундатор Національного ліхенологічного гербарію України, професор, доктор біологічних наук, член-кореспондент НАН.Окснер був блискучим систематиком. Він описав близько ста нових для науки таксонів рослин. Підсумком досліджень ліхенофлори України є фундаментальна робота вченого «Флора лишайників України.Засновано премію А.М. Окснера за кращу молодіжну роботу в галузі практичного використання лишайників, яку присуджують за результатами конкурсу раз на 2–3 роки.
Вассер Соломон Павлович
нар.1946
Український, ізраїльський вчений, ботанік, міколог, доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України. Автор найменувань ряду ботанічних таксонів. У ботанічній (бінарній) номенклатурі ці назви доповнюються скороченням «Wasser». Самим автором використовувалося скорочення «S. Wasser». Значним є внесок вченого в таксономію: до 2006 року описано 2 порядка, 2 родини, 18 секцій, 42 нових види грибів та запропоновано 118 таксономічних комбінацій.
Альперн Данило Євсійович (1894 – 1968)
Основні наукові праці присвячено патофізіології нервової системи, питанням патогенезу алергічних реакцій. Встановив трофічний вплив нервової системи на проникливість судин та тканин. Указав на роль хімічних факторів і нервового збудження в патогенезі деяких захворювань. Член-кореспондент АН України.
Амосов Микола Михайлович(1913-2002)
Основні наукові праці присвячено грудній хірургії, анестезіології та біокібернетиці. Розробляв питання хірургічного лікування захворювань легень та серця, штучного кровообігу, фізіології серця. Запропонував модифікації апарата штучного кровообігу і протезів клапанів серця. Займається проблемами біологічної та медичної кібернетики моделюванням основних психічних функцій мозку. Академік НАН України.
Анненков Микола Іванович (1819 – 1889)
Основні наукові праці присвячено флористиці, питанням акліматизації рослин, лісівництву. Досліджував дикорослі та садові рослини. Автор „Ботаничного словника”, в якому назви рослин подано п`ятьма мовами, наведено відомості про використання рослин.
Богомолець Олександр Олександрович
(1881 – 1946)
. Організатор і директор Інституту експериментальної біології та патології України та Інституту клінічної фізіології АН України. Основні праці присвячено питанням патологічної фізіології, ендокринології, онкології, проблемам довголіття. Академік АН України, понад 15 років був її президентом. Один з найкрупніших організаторів науки в Україні. Його ім`я носить Інститут фізіології НАН України.
Вернадський Володимир Іванович
(1863-1945)
Заснував Хімічну лабораторію АН України, реорганізовану в Інститут загальної т неорганічної хімії АН України. Основоположник науки геохімії. Вивчав міграцію хімічних елементів у земній корі. Створив теорію про провідну роль живих істот у геохімічних процесах. Вивчав хімічний склад тваринних та рослинних організмів. Вперше дав визначення біосфери, засновник вчення про біосферу. Член багатьох академій науки та наукових товариств.
Філатов Володимир Петрович
(1875 – 1956)
Досліджував проблеми офтальмології та біогенних стимуляторів. Науково обґрунтував та практично розробив операцію пересаджування рогової оболонки. Створив вчення про біогенні стимулятори. Заснував українську школу офтальмологів. Його ім`я носить Одеський інститут очних захворювань та тканинної терапії.
Мечников Ілля Ілліч (1845 – 1916)
Один із засновників Одеської бактеріологічної станції (тепер – Одеський науково-дослідний інститут епідеміології ім. І. І. Мечникова). Відкрив явище фагоцитозу, за що був удостоєний Нобелівської премії. Приділяв велику увагу проблемам імунітету, довголіття, захисту рослин, вивченню інфекційних захворювань.
Холодний Микола Григорович (1882–1953)
Видатний український ботанік, фізіолог рослин, мікробіолог, засновник вітчизняної школи фізіологів рослин.Йому належать оригінальні гіпотези щодо виникнення органічних речовин на Землі абіогенним шляхом. Свої філософські погляди він узагальнив у книзі «Думки натураліста про природу і людину». Заснована премія імені М.Г. Холодного, яка присуджується за видатні праці у галузі ботаніки і фізіології рослин.
Наукові роботи І.І. Шмальгаузена ввійшли до золотого фонду вітчизняної і світової науки. Засновник центру розвитку експериментальної біології — нової галузі науки. Праця вченого «Фактори еволюції» є цінним внеском не лише в теорію еволюції, а й у нову галузь знань — еволюційну генетику. Великого значення він надавав біологічній кібернетиці, проблемам біоніки.. Розвиток від яйцеклітини до дорослої особини І.І. Шмальгаузен розглядав як процес, який суворо регулюється на всіх рівнях організації — на рівні клітини, тканини і організму Автор збірки статей «Кібернетика та еволюція».
Рудольф Вайґль
(1883-1957)
У 1948 році Рудольф Вайґль був номінований на Нобелівську премію. Присудження йому цієї премії не відбулося. Якісь інстанції комуністичної Польщі надіслали до Нобелівського комітету свої заперечення, звинувативши науковця у колабораціонізмі.Відомий мікробіолог Рудольф Вайґль більшу частину житя провів у Львові. Нагороджений медаллю «Праведник народів світу». В 1918 році Вайгль виготовив вакцину проти висипного тифу, що врятувала життя багатьох людей. В процесі роботи він сам двічі заразився і перехворів висипним тифом. Виготовлену вакцину вперше випробував на собі. Хтось назвав Вайґля "львівським Шиндлером". Підраховано, що тільки у вишах повоєнної Польщі працювало 74 професори і доценти, що були колишніми учнями Рудольфа Вайґля.
Франц – Віктор - Гюго Адольфович Стефаніс
(1865-1917)
Ф. А. Стефаніс - один із провідних лімфологів кінця XIX і початку XX сторіччя, засновник вітчизняної лімфології. Професор Ф. А. Стефаніс вперше встановив тісний зв'язок між лімфатичними судинами І серозного покриву органів черевної і грудної порожнин,а також створив оригінальну І класифікацію лімфатичних вузлів черевної порожнини. Сконструював новий прилад для ін'єкцій лімфатичних судин, заснував на кафедрі анатомії Київського університету перший в Україні навчальний анатомічний музей, реорганізував навчальний процес.
Миклухо-Маклай Микола Миколайович
(1846-1888)
Людина про долю якої, ще за життя ходили легенди. Батько Миклухо-Маклая, Микола Ілліч-українець,дворянин. Для багатьох Миклухо-Маклай відомий здебільшого як відважний мандрівник. Він строго науково довів однакову біологічну повноцінність людей усіх націй і рас. Був одним із зачинателів і творців морської біології та порівняльної анатомії, написав багато робіт із зоології, зоогеографії і фізичної географії, які й досі не втратили своєї цінності. Склав «Основний кодекс прав людини» і Статут Міжнародної асоціації, яка ці права охороняла б, тобто у нього вперше народжується думка про нинішню організацію Об'єднаних Націй і Загальну декларацію прав людини.
Навашин Сергій Гаврилович
(1857-1930)
Сергій Гаврилович Навашин ботанік, цитолог та ембріолог рослин. Відкрив подвійне запліднення (1898) у покритонасінних рослин. Заклав основи морфології хромосом і каріосистематики. Довгий час жив і працював у Києві, створив вітчизняну школу цитології та ембріології рослин.
Мєчніков Ілля Ілліч
(1845- 1917)
Ілля Ілліч Мєчніков біолог, зоолог патолог, довів еволюційний зв'язок між безхребетними і хребетними, розробив питання про початкові етапи розвитку багатоклітинних організмів. Запропонував біологічний метод боротьби з ховрахами за допомогою збудників курячої холери. Нагороджений Нобелівською премією за теорію фагоцитозу, автор вчення про імунітет. Ім'я Мєчнікова присвоєно університетам, науково-дослідним інститутам, лікарням. Академія наук СРСР встановила велику золоту медаль його імені за видатні праці з біології і медицини.
Микола Федорович Гамалія
(1859 -1949)
Микола Федорович Гамалія – видатний вчений, мікробіолог, імунолог, іепідеміолог, інфекціоніст, відкрив явище бактеріофагії. Перший доказав, що висипний тиф передається вошами Захистив докторську дисертацію на тему «Етіологія холери з точки зору експериментальної патології». М. Гамалія – автор більше 300 робіт.що присвячені профілактиці висипного тифу, віспи, чуми.
Воробйов Володимир Петрович
(1876-1937)
В.П. Воробйов – один з найталановитіших представників Української школи анатомів, визнаний спеціаліст в галузі нормальної та порівняльної анатомії, блискучий педагог,ним розроблені макро-мікроскопічний метод дослідження тканин тіла людини, який вже багато років служить анатомічній науці, методику ушитих електродів для вивчення периферичної нервової системи в умовах хронічних досліджень на тваринах, метод трьохмірного дослідження. Він став засновником ще однієї галузі морфології – стереоморфології.
Висновки
Таким чином, одна з центральних проблем, яка постає перед сучасною біологією – проблема взаємовідносин людини та навколишнього середовища. Вже у стародавні часи люди розуміли, що неможливо тривалий час нехтувати законами природи, які підтримують у рівновазі все величезне біологічне різноманіття нашої планети. У XVII столітті англійський філософ Френсіс Бекон писав: «Ми не можемо керувати природою інакше, ніж підкоряючись їй». На необхідність уникнення всеосяжної екологічної кризи наголошував видатний український учений Володимир Іванович Вернадський. Не буде перебільшенням сказати, що сучасна біологія (від грец. біос – життя, логос – наука) – одна з найважливіших для людства природничих наук. Це пов'язано з тим, що саме біологія є основою медицини – науки, одним із напрямків якої є обґрунтування методів запобігання хворобам людини та зміцнення її здоров'я; це наукова база для сільського господарства й виробництва продуктів харчування, дефіцит яких на земній кулі стає все відчутнішим. За допомогою сучасних біотехнологій вже найближчим часом можливий перехід на біопаливо, що, на думку вчених, при потребі допоможе подолати енергетичну кризу. І взагалі, саме біологія – ключ до гармонійного існування природи й людини, що є обов'язковою умовою не тільки сталого розвитку сучасної цивілізації, а й існування людства.
1. Большая Советская Энциклопедия (БСЭ), 1969 г.;2. М.І. Вавілов, М., 1967 (Матеріали до біобібліографії вчених СРСР. Сер. біол. наук. Генетика, в. 1);
3. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю., – Історія медицини. К. 1991;
4. Лічков Б.Л., В.І. Вернадський, М., 1948; Мочалов І.І., В.І. Вернадський – людина и мислитель, М., 1970.
5. Конотопець Н.І. Микола Кащенко : біогр. повість / Н.І. Конотопець ; худож. оформ. Є.В. Попова .— К. : Молодь, 1980 .— 228 с. : ілюстр. — (Уславлені імена ; вип. 42).
6. Береговий П.М. Микола Феофанович Кащенко (1855–1935) / П.М. Береговий, М.А. Лагутіна // Видатні вітчизняні ботаніки .— вид. 2-е .— К., 1969 .— С. 91–96.
7. Кащенко Николай Феофанович / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.] // Биологи : биогр. справ. — К., 1984 .— С. 294.
8.Клименко С.В. Ідеї М.Ф. Кащенка надихають на нові звершення / С.В. Клименко // Дім, сад, город .— 2002 .— № 7 .— С. 32–34.
9. Мазурмович Б.М. Дослідник тварин і творець нових форм рослин / Б.М. Мазурмович // Невтомні шукачі .— К., 1975 .— С. 52–56.
10. Береговий П.М. Володимир Іполитович Липський / П.М. Береговий, М.А. Лагутіна // Видатні вітчизняні ботаніки .— Вид. 2-е .— К., 1969 .— С. 119–123.
11. Доброчаєва Д.М. Життя, повне сонця і тепла / Д.М. Доброчаєва, Г.П. Мокрицький // Аксіоми для нащадків : укр. імена у світовій науці .— Л., 1991 .— С. 169–185.
12. Липский Владимир Ипполитович / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.] // Биологи : биогр. справ. — К., 1984 .— С. 373–374.
13. Осіюк Л. Дослідження вищих рослин ученими Київського університету св. Володимира / Л. Осіюк // Біологія і хімія в шк. — 1999 .— № 5 .— С. 47.
14. Салівон А. Володимир Іполитович Липський (1863–1937) / А. Салівон // Біологія і хімія в шк. — 1998 .— № 4 .— С. 41–42.
15. Кондратюк С.Я. До 105-річчя з дня народження Альфреда Миколайовича Окснера / С.Я. Кондратюк // Все для вчителя .— 2003 .— № 1–2 .— С. 22–23.
16. Кондратюк С.Я. Альфред Миколайович Окснер : до 100-річчя з дня народж. / С.Я. Кондратюк // Паросток .— 2000 .— № 1 .— С. 10–14.
17. Окснер Альфред Николаевич / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.] // Биологи : биогр. справ. — К., 1984 .— С. 468.
18. Береговий П.М. Микола Григорович Холодний / П.М. Береговий, М.А. Лагутіна // Видатні вітчизняні ботаніки .— Вид. 2-е .— К., 1969 .— С. 192–196.
19.Матвійчук О. Його іменем названо інститут / О. Матвійчик, Н. Струк // Пам’ять століть .— 2006 .— № 6 .— С. 188–189.
20. Микола Григорович Холодний — ботанік і мікробіолог / Матеріал підгот. М. Кушнір, С. Мілюкова // Біологія .— 2007 .— № 16–18 .— С. 8–9.
21. Хомляк М.М. Микола Григорович Холодний та його фітогормональна теорія / М.М. Хомляк // Країна знань .— 2003 .— № 1 .— С. 27–29.
22. Шаров І. Холодний Микола Григорович / І. Шаров // 100 видатних імен України .— К., 1999 .— С. 449–45
23. Дзеверін І. Іван Іванович Шмальгаузен : (до 120-річчя від дня народж.) / І. Дзеверін // Хімія. Біологія .— 2004 .— № 22 .— С. 3–11.
Шмальгаузен Иван Иванович / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.] // Биологи : биогр. справ. — К., 1984 .— С. 709–710.
Биологи : биогр. справ. / авт. Т. П. Бабий, Л. Л. Коханова, Г. Г. Костюк [и др.] .— К. : Наук. думка, 1984 . — 815 с. : портр.
Мороз І. В. Учені-біологи України : додаток / І. В. Мороз // Словник-довідник з біології / І. В. Мороз, Л. І. Мороз .— К., 2001 .— С. 350–377.
Шухова Е. Учені-біологи України : [довідник] / Елеонора Шухова, Вікторія Гончарова
Немає коментарів:
Дописати коментар